Яку літературу читати лідерові й керівникові

Андрій Стрехалюк
Андрій Стрехалюк
фахівець із формування високоефективних команд та пошуку талантів, Head of Talent Acquisition & Onboarding у компанії FigLeaf / Zeo Alliance

Знаю одну дуже успішну пані, з якою працював у глобальній транснаціональній компанії. Софі — прекрасна висококваліфікована професіоналка, яка зуміла за короткий час побудувати стрімку кар’єру в одній із найбільших світових організацій на своєму ринку. Секрет Софі був доволі простим: вона знала чого хотіла. І своє життя перетворила на інструмент досягнення цих цілей. Бездоганна й сувора дисципліна. Усе, що вам доводилось читати про силу волі та звички, самомотивацію і дисципліну, втілювалось в ній. Бачити живий приклад такого самозречення — все одно, що бачити живого пророка чи торкатись ран на його руках. Їй віриш і коли спілкуєшся з нею, то здається, що будь-які складнощі можна здолати, а високих цілей — реально досягнути.

Лише одна річ бентежила мене і досі, неначе слід для детектива, дає поживу для роздумів і міркувань. На одній із зустрічей з лідерами її запитали, які книги вона любить читати і що з останньо прочитаного порадила б колегам. Уже не пригадую, що саме вона порекомендувала — назви згубились поміж сотень інших схожих видань. Утім її слова про те, що вона любить вчитися і дізнаватись щось нове у процесі читання, а тому не читає художньої літератури, надаючи перевагу книгам про бізнес, неначе батогом обпекли мене й не дають спокою досі.

Бум нон-фікшну та поява людей нового типу

Останніми роками в Україні спостерігаємо справжній бум видавничої справи й зокрема нон-фікшну та літератури про бізнес. Це дуже хороша тенденція, адже українське суспільство тепер може заповнити прогалини, які були спричинені пострадянським вакуумом щодо якісної ділової літератури українською мовою.

Чи мали змогу наші батьки, які жили в Радянському Союзі, читати книги про те, як ставити цілі? Або як виховувати дітей та розвивати віру в себе? А що зі світового дискурсу про лідерство було відомо керівникам різних рівнів після проголошення незалежності? Отож бо, дуже мало. Мій досвід спілкування з багатьма топ-менеджерами свідчить про те, що вони здобували ці знання у бізнес-школах, навчаючись у транснаціональних корпораціях, та з іншомовної літератури. Тож тепер, закономірно, виник великий попит на цю літературу.

Приєднуйтеся до закритої facebook-групи управлінців

Сьогодні наше суспільство отримує уже прорефлексовані запитання та відповіді на проблеми, які були завжди, але які не осмислювали та не вивчали. А осмислення і розуміння теорії та її прикладного застосування — надзвичайно важливі. Адже це відрізняє розвинені суспільства від тих, які намагаються вирішити проблему інтуїтивно, методом проб і помилок. Вірю, що українці розуміють важливість теорії та цінують її.

Тому поява великої кількості літератури про бізнес українською мовою приводить до того, що керівник, якому потрібно ставити цілі перед собою та своєю командою, може значно краще це робити, знаючи про перевірені світові практики. Директор із продажів, як і будь-хто, кому цікава тема перемовин, знає, як знайти «шлях до “Так”» співрозмовника, керуючись принципами гарвардської школи переговорів. А керівник чи власник компанії може ефективніше впроваджувати корпоративну культуру навчання та інновацій, опираючись на ідеї Керол Двек чи Сатья Наделла.

Однак є зворотний бік медалі. Проводячи співбесіди з багатьма кандидатами на різного рівня позиції, я спостерігаю появу людей нового типу. А саме тих, які нехтують художньою літературою і читають лише літературу про бізнес, книги із психології та особистісного розвитку. Більшість сучасних книжок про бізнес та психологію так чи інакше говорять про те, що варто пробудити все найкраще в людині, зробити життя більш осмисленим, наповненим та покращити свої взаємини з іншими людьми.

Парадоксально, але обмежувати свій горизонт читання лише діловою літературою — це звужувати мислення, технократизовувати людину. І ця тенденція вкрай небезпечна в довготерміновій перспективі, бо може призвести і до втрати гуманістичних цінностей, про які пишуть сьогодні найвідоміші автори бестселерів (Саймон Сінек, Керол Двек, Тім Ферріс, Марк Менсон та інші), і до зниження ефективності кожного окремого менеджера. Це відбувається тому, що ділова та нон-фікшн література, якої теми вони б не стосувались, завжди є у полі цілераціональної дії, що розгортається у схемі мета–засіб–результат. У такій диспозиції читача–суб’єкта насправді трактують як суб’єкта–об’єкта, який перебуває в зоні інтересів автора (продати ідею, переконати), видавця (купити книгу, збільшити наклад). Та й більшість порад у літературі нон-фікшн завжди замкнені в колі цієї раціональності: від цілі до результату. Але людина і людські взаємини – це щось більше, аніж раціональна схема досягнення мети. До того ж, напевно, ніхто з нас не хоче відчувати себе об’єктом, замаскованим під суб’єкт. Нам не хочеться спілкуватись із людьми, які так нас трактують. Ми, найімовірніше, уникатимемо взаємин із такими людьми або зменшуватимемо час спілкування з ними.

Як стане у нагоді сучасним лідерам художня література

Актуальні дослідження про те, чого очікують від лідерів, вказують на те, що вони мають бути чесними й етичними, надихати інших, мати емпатію і високо розвинений емоційний інтелект. І власне тут криється розрив. Уся література про бізнес скаже вам, яким лідером ви повинні бути і, можливо, навіть порадить, як розвивати ті чи інші навички (мета–засіб–результат). Проте лідери — це не роботи і не машини з керування людьми. Так само не роботи і не об’єкти, а живі люди їхні співпрацівники. Згадайте своїх найкращих керівників. Це були ефективні машини для управління командами, які дотримувались інструкцій із бізнес-книг, чи все ж чуттєві люди? За що ви їх найбільше цінуєте?

Читати художню, а не ділову літературу — це власне та практична діяльність, яка допомагає вам ставати кращими. Саме якісні твори художньої літератури дуже часто наочно представляють уяві читача те, якою людина є і якою може стати, безпосередньо виявляючи естетичні та етичні якості людини, а не вдаючись до їх опису, як це робить бізнесова література. Це так, як бачити Давида Мікеланджело у Флоренції на власні очі (неймовірні враження!!, статуя дуже красива й велична, повірте!) і читати чийсь опис вражень, які він викликає (як-от щойно мої, наприклад).

Окрім того, художня література дає зовсім інший вимір навчання: навчання через пізнання, переживання та емпатію. Я люблю нон-фікшн. І з повагою ставлюсь до літератури про бізнес, але (при всій повазі до цієї поваги) теза моєї знайомої Софі про те, що художня література нічого не вчить, не вкладається у мою систему координат.

Завдання більшості літератури про бізнес (як і піджанру нон-фікшн) — поінформувати, навчити або переконати читача у правдивості чи хибності певних тез. Тут вам одразу скажуть, про що книга, у що треба вірити і як жити. До того ж, вам це повторять з десяток разів у різних формах і насиплють дві жмені прикладів, щоб остаточно навернути вас на шлях переважно дуже правильних поглядів іноді оригінального, іноді дотепного, а подекуди ані дотепного, ані оригінального автора.

Із художньою літературою все зовсім по-іншому. Якісний художній текст не завжди інформує, рідко навчає і ще рідше переконує. Художня література (як і частково філософська) має значно багатший асортимент мотивів, цілей та прийомів спілкування з читачем. Вона часто навмисне вводить в оману, приховує та утаємничує свої смисли. Вона виставляє на показ другорядні ідеї, залишаючи за прилавком те найцінніше, що відкривається, якщо ви вмієте читати між рядками, повністю довірившись уяві та грі автора, його чарам. Література — це вигадка. Це завжди злочин і брехня. Саме тому вона так вабить нас. Бо що більше там вигадки — то більше правди… і насолоди (these two go together).

Так, художня література — це не завжди страва, яку вам приносять на тарілці, і яку, щоб краще засвоїти, розжовують декілька разів, додаючи перед тим ферментів для травлення. Література дає плід, за яким потрібно полювати, або який треба впіймати, як рибу, або виростити разом з автором у саду чи навіть пустелі. Тому читати художню літературу, а отже і навчатись з неї — це не просто, і забирає більше часу. Бо вона не вчить — але ми можемо в неї вчитись. Часто ми тамуємо духовну й інтелектуальну спрагу «пляшковою водою» нон-фікшну. Однак я, як і персонажі «Маленького принца», ніколи не пив води смачнішої за ту, яку знайшов і добув сам, крутячи скрипучою корбою, із криниці. У цьому весь смак навчання. Саме такого навчання, яке вчить головного — як бути людьми.

Художня література дає не розжовані знання, а передусім досвід — досвід автора, персонажів і вас як читача. Вона робить вас досвідченішими і вводить у загальнолюдський контекст, не обмежений раціональністю «мета–засіб–результат».

Тож що сьогодні більше потрібно сучасним лідерам — гонитва за знаннями й інформацією, які доступні в декілька кліків, чи досвід, рефлексія, самопізнання, емпатія та етика, що дає література, яка «нічого не вчить»?

Відповідь для мене очевидна: не «або…, або…», а «і…, і…».

Приємного читання!

Стати автором блогу Executives

Executives Club

Executives Club

закритий бізнес-клуб
для топ-менеджерів