Які юридичні помилки вбивають стартапи. Катерина Кокот

Фото: Катерина Кокот, Executives Club

Катерина Кокот у різний час керувала юридичними відділами великих українських компаній, працювала в складі консалтингових компаній з «великої четвірки», а потім пішла допомагати стартапу. Сьогодні вона керує юридичним відділом в Apostera — українсько-німецькому проекті, який розробляє рішення додаткової реальності для автовиробників.
В інтерв’ю для Executive Club Катерина розповіла, через які юридичні помилки руйнуються стартапи і як їх уникнути.

У чому особливість роботи юриста в продуктовій ІТ-компанії? Чим вона відрізняється від вашого попереднього досвіду?

Я працювала в міжнародних юридичних фірмах, з «великою четвіркою», керувала юридичним департаментом в одному з найбільших медіахолдингів. Тому мені є з чим порівняти. Коли ти юрист компанії, ти перебуваєш всередині процесу, взаємодієш з людьми і краще розбираєшся в бізнесі. Крім того, відразу бачиш результат: як допомогла твоя рекомендація. Мене це дуже мотивує.

Тобто, робота «на стороні клієнта» більш прикладна?

Так, можна і так сказати. Ти не просто даєш загальні рекомендації, ти знаєш, на що твої клієнти можуть піти, а на що — ні.

Можете навести приклад: які речі вам не вдавалося зробити в консалтингу?

Коли клієнт юридичної компанії просить поради, чи ліквідувати йому компанію, чи продовжувати працювати, ти зважуєш «за» і «проти» обох варіантів, розкладаючи по поличках. Потім або даєш рекомендацію, або ні. Клієнт сам вирішує, який варіант йому більше підходить. При цьому тебе навіть не зобов’язані повідомляти, на якому рішенні зупинилися.

Якщо ж справа стосується компанії, в якій ти працюєш, то ти точно будеш знати, яке рішення прийнято. Більш того, ти сам будеш його втілювати в життя.

Що ще мотивує в роботі з продуктової IT-компанією, так це офіс, де постійно зустрічаєшся з молодими і талановитими людьми. Вони створюють речі, яких до цього в світі не було, змінюють життя людей. Зараз я надаю юридичну підтримку компанії, яка займається доповненою реальністю в навігації автомобілів. Я сама воджу, тому вже дуже чекаю, коли їхня ідея стане реальністю!

Ви працюєте в юрисдикціях різних країн. Наскільки це складно?

Це дуже цікаво. Продуктова IT-компанія, з якою я співпрацюю, має материнську компанію в Німеччині, а офіси розробки є в Києві, Одесі. Ще є компанія-партнер у Пітері. Я розумію, що я не німецький і не американський юрист, тому співпрацюю з професіоналами цих юрисдикцій. Це хороша практика: крім того, що розбираєшся в українському праві, ще додатково отримуєш досвід інших країн.

Наприклад, я для себе відкрила, що в рамках німецької ТОВ є так звані common shares (прості акції) і відсутні prefer shares (привілейовані акції).

Що вас найбільше здивувало в роботі з IT-сферою?

Мене складно вже чимось здивувати (посміхається), бо за плечима 20 років юридичного досвіду з різними клієнтами в великих компаніях. У компанії, з якою я працюю, 13 акціонерів, для стартапу це багато. Це складно і цікаво одночасно. Кожен акціонер — це особистість зі своєю точкою зору, і важливо шукати рішення, що оптимально підходить для всіх.

Які юридичні помилки в стартапах найпоширеніші?

Найчастіша, на мій погляд, помилка, — це коли фаундери збираються і думають: «Ми однодумці і одна команда!» Це триває до перших питань про зони відповідальності. Тому вже на початкових етапах важливо фіксувати всі домовленості в письмовому вигляді: в статуті та в положеннях компанії, положенні ради директорів чи наглядової ради.

Ще одна проблема стартапу — відсутність стратегії захисту активів. У багатьох високотехнологічних стартапів головний актив — це інтелектуальна власність. Один із способів захистити цей актив — укладення договору про нерозголошення інформації. Притому їх потрібно укладати з партнерами, співробітниками, інвесторами до того, як буде надаватися будь-яка інформація.

Ще один спосіб — патентування винаходів і реєстрація торгових марок. Також слід уважно ставитися до трудових договорів або договорів з надання послуг, якщо співпрацюють з фрілансером. У них обов’язково має бути положення про нерозголошення інформації, а також пункт про те, що компанія є власником IP-прав.

У США та інших країнах, наприклад, прописується також те, що фрілансер не має права працювати на конкурентів і після виходу з компанії не може переманювати звідти співробітників.

Ще одна помилка — непрофесійно складені договори. Замість того, щоб довіритися юристу, оформляють самі навмання. У моїй практиці був такий, що компанія уклала договір і помилково передала права інтелектуальної власності іншій компанії. Добре, що я вчасно помітила, і це історія зі щасливим кінцем.

Катерина Кокот
Фото: Катерина Кокот, Executives Club

Чи є якийсь механізм, що регулює розподіл прав на компанію і прийняття рішень?

Питання розподілу частки компанії залежить від цінності, яку приносить кожен фаундер. Добре, якщо хтось із них має управлінський досвід, розуміє, що потрібно продумати організаційно-правову форму, те, в якій юрисдикції компанія має бути зареєстрована, і т. д. Навіть якщо фаундер не розбирається в тому, яку форму створювати, він хоча б може поставити задачу на розгляд фахівцеві.

Якщо вклад кожного плюс-мінус однаковий, то потрібно прописати в статуті, як приймається рішення і яка кількість голосів потрібна. Можна прописати, які питання вимагають одноголосного рішення, а які — більшості, затвердити право вето одного або декількох акціонерів, механізми вирішення складних питань.

Одним із таких механізмів, до речі, вважається правило «російської рулетки»: якщо акціонери між собою не можуть домовитися, то один із них пропонує на продаж свій пакет акцій, а другий їх купує. Якщо ж другий відмовляється їх купувати, то його акції переходять першому за ним же запропонованою ціною. Так гарантується справедлива ціна акцій.

Наскільки методи регулювання українського бізнесу відрізняються від методів західного?

Останнім часом було внесено чимало змін у корпоративне право. Наприклад, уже можна укладати акціонерні договори. Але все ж ми відстаємо від Заходу. Тому материнська компанія часто перебуває в більш розвиненій юрисдикції, відповідно, фаундери домовляються за її правилами.

Як українському технологічному стартапу захистити свою інтелектуальну власність?

По-перше, потрібно визначитися з країнами, які вас цікавлять, тому що патент подається в кожну країну окремо. Ця процедура дуже дорога, тому, якщо ви поки не впевнені у виборі, можна подати міжнародну патентну заявку. Вона дозволяє подавати заявки в інші країни через 30 місяців. Таким чином, ви купуєте захист свого винаходу на 2,5 роки.

Крім патенту, є ще торгова марка, важливість якої недооцінюють. Необхідно розібратися, чи не зареєстрована схожа ТМ в інших країнах, тому що назва компанії транслюється і в логотип, і в домен. Потім це довго переробляти.

Що входить у юридичний мінімум документів кожного стартапа, щоб спати спокійно?

Насамперед це статут і договір між акціонерами. Важливо визначити, які питання належать до компетенції акціонерів, а які — прерогатива директора, ради директорів і т. д. Потім потрібно створити шаблони ключових документів: договір про надання послуг (якщо компанія наймає фрілансерів), трудові договори, договори з клієнтами, ліцензійні договори. Наступний крок — реєстрація торгових марок і патентів. До цього списку додаємо визначення з організаційно-правовою формою і продумування юрисдикції.

Як підприємцю оформити відносини з інвесторами, щоб не потрапити в невигідні умови?

Спочатку підписується term sheet — короткий документ про основні умови співпраці. Він не зобов’язує ні приймати, ні робити інвестиції, але це хороший інструмент для психологічного впливу на обидві сторони.

Потім сторони укладають договір, за ним інвестор дає позику, яка через деякий час конвертується в акції компанії. У цих документах прописуються права та зобов’язання сторін, тому потрібно бути уважним, щоб не пропустити підводні камені та не потрапити в кабальні умови.

Щоб цього уникнути, потрібно звернути увагу на пункти, де прописується, чого не може робити компанія без згоди інвестора. Там іноді можна знайти дуже цікаві речі. Наприклад, неможливість залучати інших інвесторів.

Крім цього потрібно розібратися, які акції і з якими правами надаються інвестору, а також зрозуміти, що відбувається, якщо інвестор прострочив внесок інвестицій. Час — це гроші, тому, як правило, стягується пеня за кожний день прострочення. Або ж компанія може відмовитися від співпраці з таким інвестором.

Важливо обмежити загальну вартість збитків, відшкодування яких інвестор може вимагати від компанії. Зазвичай вона дорівнює сумі вкладених інвестицій. Стартапи часто пропускають цей момент і можуть виявитися в дуже неприємній ситуації, коли, наприклад, вкладених інвестицій було 50 тисяч доларів, а збитків на мільйон!